Якою має бути сучасна педагогічна освіта? Чи можна підготувати майбутнього вчителя до усіх викликів роботи? Чи можна з абітурієнтів визначити саме тих, хто після навчання буде працювати з натхненням та з любов’ю до дітей? Як навчти педагогів, щоб вони були ефективними вже на старті? Як поєднати теорію та практику в підготовці майбутніх вчителів та адаптувати молодих педагогів до реалій школи? Чого не вистачає вчителям у теоретичній та практичній підготовці? Спеціально для України Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) проаналізувала світову практику, яка довела свою результативність, та запропонувала план дій. Зібрали в матеріалі усі складові найефективнішої програми підготовки вчителів.
Складаємо найефективнішу програму підготовки вчителів
У підготовці вчителів у наші часи є дві основні мети:
навчити так, щоб випускник розпочав ефективно працювати;
навчити навчатися протягом усього життя. Без цієї навички педагогу не вдасться йти в ногу з часом. Хоча школи — доволі консервативні системи, експерти переконані: невдовзі вчителі, які розраховують лише на університетський багаж знань, не зможуть конкурувати на ринку праці.
Тема підготовка вчителів починається з розробки універсальної програми навчання. Що від цього залежить? Хоча багато випускників педагогічних програм живуть за принципом: «А тепер забули все, що було в університеті та починаємо навчатися заново», насправді студентські роки дуже важливі, як виявило дослідження. Саме роки навчання в університеті можуть спрогнозувати, чи залишаться ці студенти у професії вчителя надовго. Адже чим краще підготовленими почуваються вчителі, які вперше приходять в школу, тим вища ймовірність, що вони не підуть із професії.
Та попри важливість підготовки, попри те, що в багатьох країнах ОЕСР впроваджуються реформи в освіті, дослідження виявило несподівану річ: за останні десять років підготовка вчителів у переважній більшості країн дуже мало змінилася. Тож оновлення програм є ключовим питанням. Звісно, кожна країна та навіть кожен університет розробляють її самостійно (у одних країнах кожна програма потребує окремої акредитації, в інших заклад вищої освіти отримує автономію стосовно впровадження своїх програм). І звісно, вони мають орієнтуватися на професійний стандарт вчителя, тобто на те, якого професіонала збираються отримати «на виході». Але які принципи допоможуть вибудувати оптимальний корпус знань та навичок?
Перший висновок експертів: у країнах мають бути розроблені окремі стандарти для випускників педагогічних факультетів. Подекуди такі документи вже є. Там вказано, що має знати та вміти педагог не загалом, а конкретно на початку роботи. Якщо ці очікування не справдилися, випускника університету не можна допускати в клас. Ці стандарти мають стати ключовим інструментом для розробок програм. Над підготовкою документу (як і загальних професійних стандартів вчителя) варто працювати усім зацікавленим сторонам: керівникам шкіл, представникам асоціацій вчителів, батькам, викладачам. Треба виходити не від того, що освітяни хочуть донести або впровадити, а від потреб шкіл, учнів та їхніх родин.
Чіткі стандарти для вчителів можуть допомогти забезпечити узгодженість між тим, що вчителі повинні вміти робити на практиці, та тим, як вони фактично використовують теорію.
Як поєднати теорію та практику?
Підготовка майбутнього вчителя повинна поєднувати та балансувати теорію та практику. Теорія включає як знання зі шкільного предмету, який людина збирається викладати, так і методологію викладання саме цього предмету, а також опанування педагогіки, вікової психології.
Є два підходи у вибудовуванні теорії:
Послідовний. Спочатку майбутній вчитель зосереджується на предметі. І лише на наступному етапі, у наступні роки навчається педагогіки та проходить практичну підготовку. Наприклад, у Великій Британії студент спочатку отримує ступінь бакалавра з певного предмета, а потім ступінь магістра з педагогіки.
Паралельний. Педагогічні та предметні знання даються одночасно, паралельно з практичними навчальними елементами, такими як практикуми. Скажімо, у Японії вчителів початкової школи готують саме за паралельною моделлю. До слова, там сотні університетів, які кожні сім років підтверджують свою акредитацію. Студенти самі обирають, в якому порядку проходити теоретичні курси, а практика триває з першого року навчання.
Обидва підходи довели свою результативність.
Чого не вистачає теоретичній підготовці вчителів?
Є потреба осучаснення: дедалі більший акцент робиться на використанні штучного інтелекту та цифровій грамотності, соціально-емоційному розвитоку учнів, прищепленні громадянських цінностей, екологічній свідомості. Коли йдеться про майбутніх вчителів початкової школи, у різних країнах роблять акценти на різні, актуальні для контексту певної держави предмети: державна мова, математика, інформатика або іноземна (англійська) мова.
Осучаснення матеріалу з самого предмету (включення новітніх досліджень, останніх змін) та вироблення звички у майбутніх педагогів робити це самотужки та регулярно.
Навчання через дослідження
Наприклад, Фінляндія береться за цей виклик, розвиваючи дослідницькі навички студентів. Майбутні вчителі навчаються створювати та споживати знання, засновані на дослідженнях. У програмі неодмінно є курси з якісних та кількісних методів дослідження. Кожному студенту доводиться захищати магістерську дисертацію, адже право викладати у школі вони дістають лише після отримання ступеня магістра. При викладанні теорії зазвичай використовуються методи навчання, що базуються на дослідженні, такі як підходи, що базуються на кейсах або на основі проєктів. Цікаво, що усі викладачі педагогічних факультетів мають бути діючими дослідниками та презентувати студентам, окрім іншого, результати власних досліджень. Загалом, це спрямовано на розвиток рефлексивного мислення, необхідного для професії, та постійного самонавчання, здатності проводити власні дослідження та критично оцінювати свою роботу. Це призводить до загальної компетентності в методах дослідження, включаючи широкі знання з низки методів та більш детальні, спеціалізовані знання принаймні з одного з них. До слова, під час практики у школах студенти мають змогу долучитися до досліджень та педагогічних експериментів.
Чого не вистачає практичній підготовці?
На жаль, все ще існують університети, в яких практика є формальною, занадто короткою та поверховою. Але ж знання з предмета та педагогіки можуть залишитися попервах мертвим вантажем, якщо вчитель не вміє використати їх для підтримки навчання учнів. Тобто швидко обрати, як реагувати на певні виклики на уроці. Це приходить лише з досвідом, через рішення та вибір під час викладання, а отже, не з’явиться без роботи у класі.
Передові країни вводять великі та структуровані блоки практики. Скажімо, у Ірландії студент має викладати 200 годин під час навчання. Із них щонайменше 10 тижнів потрібно провести у одній школі, аби зануритися в шкільну спільноту. Й це відповідальність не студента, а закладу вищої освіти, які мають запропонувати кожному різноманітні умови практики (сільська та міська школа, державна та приватна, спеціалізована, пансіон, великий заклад освіти та малий), що дає їм змогу отримати ширший спектр досвіду.
Форми отримання практичних знань
Спостереження за роботою вчителів може допомогти студентам побачити реалії школи та краще зрозуміти різні компоненти діяльності. Особливо це корисно, коли пов’язане з опануванням інноваційних практик.
Особиста практика: екстенсивна або інтенсивна модель.
☐ Екстенсивна передбачає практику, розподілену протягом тривалого часу та зазвичай із широким спектром досвіду.
☐ Інтенсивна передбачає більш концентрований період у школах, але з більшим зануренням у життя конкретної школи.
Практика не лише дає досвід, а ще й закладає основи ідентичності студентів як вчителів та професіоналів.
Заняття, про які забувають
Також мають бути практичні заняття, які розвивають важливі навички вчителя, що не повязані виключно з педагогічною діяльністю. Це прагнення навчатися, рефлексія, критичне мислення, комунікативні навички, проактивність та лідерські якості. Якщо для цього немає часу в програмі, таку підготовку вчителя не можна вважати сучасною.
Ось, скажімо, як до цього підходять у Сінгапурі. Тут є єдиний постачальник початкової педагогічної освіти: Національний інститут освіти. У 2023 році програми оновили, щоб готувати вчителів майбутнього, оскільки вони повинні розвивати компетенції учнів 21-го століття тож і самі мають ними володіти. Тут окремо викладають навички 21 століття, до яких учителю ще додають три присвячення. Учитель має бути:
відданими учням: вірити в їхній потенціал;
відданим професії: навчатися протягом усього життя не лише заради власного особистісний та професійне зростання, але й як взірець для учнів;
відданим громаді: усвідомлювати вплив на наступне покоління;
Навчання має допомогти вчителям-початківцям одразу ж виконувати п’ять ролей: формувачів характеру учнів, творців знань, модераторів навчання, архітекторів навчального середовища та агентів освітніх змін. Саме за цими параметрами оцінюватимуть їх діяльність.
Як відібрати серед абітурієнтів найкращих майбутніх вчителів
Відбір тих, хто стане вчителем, є важливим етапом для подальшого зростання та розвитку педагогів. Своєю чергою те, кого відбирають та хто врешті-решт приходить до школи, формує сприйняття професії вчителя та її статус.
Між країнами залишаються значні відмінності та ведуться дебати щодо найбільш відповідної форми та критеріїв відбору. Що саме варто перевіряти в абітурієнтів? Знання шкільного предмету, який людина збирається викладати? Дослідження свідчать, що при загальному вмінні навчатися різниця у знаннях предмету мало впливає й на якість роботи майбутнього педагога і на його професійну долю. Тобто якщо у одного абітурієнта вищі бали з математики, ніж у іншого, це нічого не говорить про його потенціал. А такий шлях — відбір найкращих за знанням предмету — традиційний та типовий для багатьох країн.
Деякі країни прагнуть відібрати на педагогічні факультети найбільш успішних у навчанні випускників шкіл. Для цього використовують фінансові стимули: стипендії, субсидії, гранти.
Навіть оцінка випускників університетів, які скоро прийдуть до шкіл, є складною. У ідеалі оцінювання педагогічних навичок потребує кількох вимірювань у різні моменти часу, щоб створити більш повну картину придатності кандидатів для роботи в класі. І для абітурієнтів, і для випускників важливими є такі характеристики, як здатність будувати міцні та довірливі стосунки, знаходити підхід до дітей — ці якості мають велике значення для навчання учнів. Але їх важко виміряти. Тестування комунікативних навичок, до якого вдаються, приміром, у США, не дуже добре себе зарекомендувало. Оцінювання симуляції проблемних ситуацій з педагогічної практики має суб’єктивний характер. Але у цьому напрямку експериментують у Фінляндії. В Іспанії перевіряють емоційний інтелект абітурієнтів.
Ще один варіант: за принципом вирви, тобто робити легкими випробування при вступі, але жорсткий відбір для викладання у класі.
Випускник, але ще не вчитель
Засобом відбору потрібних для школи кандидатів може бути сертифікація. У багатьох країнах для викладання у школі недостатньо отримати педагогічну освіту. Треба ще пройти сертифікацію, щоб допустили до вчителювання. Експерти вважають цю практику досить перспективною.
Яким має бути формат? У різних країнах це нагадує іспити або стандартизовані тести. Але найкращий варіант, коли вчителя-початківця беруть до школи у якості такого собі інтерна на певний термін. Й саме діяльність за цей час (як вдається поладнати з класом, як готується до уроків, як підвищує кваліфікацію, як адаптується) визначає, чи отримає педагог сертифікат та право бути повноцінним вчителем.
Менш ефективний, але розповсюджений варіант: випускників університетів беруть до шкіл на випробувальний термін. Обидва способи значно кращі, ніж іспити, дають змогу відібрати якнайкращих кандидатів на вакансії. Єдиний мінус: ці додаткові бар’єри можуть відлякувати охочих працювати. На жаль, у більшості країн ОЕСР у школах й без цього дефіцит вчителів.
Перші кроки впливають на весь шлях
Підтримка вчителів-початківців у найскладніший початковий період — це ще один важливий етап. Успішна кар’єра вчителя значною мірою залежить від того, як ці вчителі вперше входять у свої ролі та в клас. Вступні програми з використанням коучингу та наставництва залишаються недостатньо використаними, попри багатообіцяючий потенціал для підтримки вчителів-початківців. Дослідження задокументували, що вчорашні студенти педагогічних факультетів можуть відчувати гострий «шок» від зіткнення очікувань та реалій шкіл. Одним із тривожних наслідків є підвищений ризик вигорання. Другим — запускаються так звані «стратегії виживання» перед обличчям початкових труднощів, що навряд чи забезпечить якісне викладання.
Програми адаптації до роботи позитивно впливають на якість роботи вчителів та успішність учнів. Вони також можуть допомогти зменшити відтік вчителів. Доведено, що структурована підтримка на початку кар’єри підвищує задоволеність роботою. Подекуди вона навіть покращує психологічний стан вчителів.
Як адаптувати педагога до школи?
Адаптація може включати наставництво та коучинг, а також інтеграцію вчителів у можливості професійного навчання разом з іншими колегами (наприклад, командами кафедр). Участь у програмах наставництва та коучингу зріс на третину за минулий рік.
Наставництво — це надання більш загальної підтримки, наприклад, щодо розвитку рефлексивного мислення, управління робочим навантаженням. Наставники передають досвід, акцентуючи увагу на типових викликах, які доведеться долати вчителю-новачку. В третині країн початківці з призначеним наставником частіше повідомляють про досягнення цілей уроків та відчуття якісно виконаної роботи.
Коучинг — це більш індивідуальна підтримка та зворотний зв’язок. Він орієнтований на покращення практик конкретного вчителя. Коуч зазвичай аналізує проведені уроки, розбирає ситуації, які непокоять вчителя-початківця, визначає індивідуальні стратегії для розв’язання конкретних проблем або підтягування слабких місць. Коучинг можна розглядати як форму підтримки тривалістю не менше двох років. На жаль, за даними країн ОЕСР, у середньому лише один із чотирьох вчителів, який працює перші п’ять років, має коуча.
Ідеальним є варіант, коли вчитель отримує й коучинг, й наставництво. Корисним є підхід, коли підтримка поступово усувається. Наприклад, регулярність коучингу та наставництва з кожним семестром зменшується.
Усі поради експертів
Програма навчання майбутніх вчителів має орієнтуватися на професійний стандарт вчителя.
Варто окремо розробити стандарт, очікувані результати для випускників педагогічних факультетів.
Теоретична частина навчальної програми регулярно осучаснюється: як стосовно педагогічної частини, так і предмета викладання. Вона повинна містити ширший контекст (екологія, цифровізація та ШІ тощо), важливі для країни цінності.
Студентів варто навчати методам проведення досліджень та привчати проводити їх й спиратися на ці дані.
Основний акцент варто робити на практичну частину. Практика в школах має бути регулярна, з різноманітним досвідом та тривалим періодом роботи в одній школі.
Програма повинна включати розвиток навичок 21 століття.
Відбирати абітурієнтів варто, перевіряючи їхні комунікативні навички та емоційний інтелект. Або ж ставити мінімальні вимоги при наборі студентів, але мати суворі стандарти для випускників педагогічних факультетів.
Учитель-початківець має попрацювати на випробувальному терміні, й за цей час пройти сертифікацію.
Варто вводити програми наставництва та коучинг для новачків.
Коментарі
Дописати коментар