Головним реформатором у школі є вчитель!

Повчальна історія про стан освіти за мотивами твору «Похвала глупоті», або легенда про наказ №1112.

07 серпня 2024 року з'явився наказ МОН №1112 «Про затвердження Порядку та умов здобуття загальної середньої освіти в комунальних закладах загальної середньої освіти в умовах воєнного стану в Україні».

У фейсбуці починається серія публікацій різних посадовців, що цей наказ порушує право на освіту, особливо стосовно дистанційної форми навчання. Департаменти і вчителі збирають підписи з протестами, долучають батьків і громадських діячів.

МОН реагує і питає, у чому проблема. Якщо є якісь пропозиції і конкретні зауваження, то готові слухати і вносити зміни. У відповідь отримують: нас не чують, ганьба реформаторам, нищать освіту...

16 травня 2025 міністр цифрової трансформації Михайло Федоров, заявив, що наказ Міністерства освіти і науки №1112 щодо дистанційного навчання у школах буде скасовано.

Освітяни і батьки: УРА-А-А-А-А.

Пройшла година: але стоп, що це взагалі за наказ такий? Так ви ж за нього підписи збирали? А ми що, знаємо, про що там йшлося, нам сказали – ми підписали, бо освіту ж нищать!!!! Але ж як без дистанційки, бо скрізь обстріли, бойові дії, а як же безпека дітей? От же ці реформатори, знову нищать освіту! Ганьба! Поверніть наказ №1112 назад.

17 травня 2025 міністр цифрової трансформації Михайло Федоров робить заяву: «Дистанційне навчання не скасовуватимуть. Безпека дітей – наш ключовий пріоритет. Ми живемо в умовах війни, тому дистанційне навчання залишиться елементом освітнього процесу. Якість дистанційки – пріоритет».

«Громади, депутати протестують проти ймовірності закриття шкіл у прифронтових територіях, де в класах навчається дітей менше, ніж передбачено наказом. Саме через ці положення наказ № 1112 буде скасовано».

Батьки, освітяни депутати і громади: дякуємо, що роз'яснили, тепер ми зрозуміли, за що збирали підписи.

Через годину: але ж що з дистанційкою – там же нічому не вчать? Ох уж ці реформатори, ганьба, нищать освіту...

Мораль цієї історії наступна: перед тим як критикувати або підтримувати якийсь наказ чи постанову, то спочатку варто хоч ознайомлюватись із змістом цих документів і сформувати свою точку зору, а не підтримувати чи навпаки засуджувати ідеї, бо вам так сказали.

Як ми можемо навчати дітей критичного мислення, якщо самі постійно потрапляємо у різноманітні маніпуляції і віримо у все, бо це ж в інтернеті написали, або моя сусідка каже, що в неї кум чи кума дуже розумні і вони їй про це сказали, а значить – це правда. Або директор/ка кажуть, що це для нас погано, тому і підтримуємо.

А навіщо взагалі педагогічні ради, якщо на них нічого не вирішується, бо всі голосують одноголосно без усіляких дискусій і обговорень, бо хто ж наважиться заперечити пропозиціям від адміністрації, або запропонувати щось своє...

Я давно кажу, що головним реформатором у школі є вчитель! Але коли вчителі весь час чекають на месію, який прийде і порядок наведе, то на якісні зміни чекати не доводиться.

Нагадаю, що слово педагог перекладається як «той, що веде». Так, може, настав час стати тими, хто і буде творити і задавати парадигму розвитку нашої освіти, а не буде тим, кого ведуть у безодню безкінечних звітів і безглуздої роботи...

                        Автор: Сергій Берендєєв, вчитель-методист.

                                                                         Джерело: osvita.ua